Угринська Православна Церква Київського Патріархату

Середа, 26.07.2017, 07:36

Вітаю Вас Гость | RSS | Головна | Історія церкви „УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ” | Реєстрація | Вхід

                                              Історія церкви

                           УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ”

       с.Угринь Чортківського р-ну , Тернопільської  обл.

 

На мальовничому березі річки Серет розкинулось село Угринь.

Коли ми відкриваємо церковний опис парафії  неоціненний труд священника Дмитра Василика датований 1926 року, то ми дізнаємося що село Угринь бере початок від угорських колоністів біля 17 ст. Які з часом змішалися з місцевим населенням. Жителі села займалися рільництвом , тваринництвом, а  особливо практикували вирощувати капусту.

 

У центрі села, на пагорбі, красується святиня села – церква. Старші люди розказують, що колись, в сиву давнину , щоб знайти місце під забудову церкви – молилися всім селом і з  молитвою запрягали пару волів, на віз викачували один великий камінь для будівництва церкви. Волів гнали поки вони не зупиняться. Вони зупинилися на пагорбі, люди підганяли волів, але вони не рушали з місця. Це означало, що там мали будувати церкву. І спорудили храм з дерева в честь великомучениці Варвари, при котрій служив священник Михайло Левицький.

Проходив час, збільшувалось населення, старів невеликий деревинний храм і стала потреба побудувати більший. Так і сталося, жителі села побудували більший храм і назвали в честь великомучениці Парасковії. В цьому храмі з 10 січня 1785 року був настоятелем о. Василій Саранчуцький. Господь дозволив йому обслуговувати парафію до 1813 року. З 16 березня 1813 року по 1 серпня 1853 рік парохом був о. Вікентій Лисинець. Після священника Вікентія два роки служив у храмі о. Людвік Воковські.

На початку липня 1855 року з Божим Благословенням настоятелем призначили о. Емельяна Брилінського. Його згадують як священника-трудівника. Священник довгий час виношував думку побудувати новий храм з каменю, щоб зберегти для нащадків Чудотворний Образ Божої Матері. Попередня церква св. Варвари до того часу згоріла, а Образ Чудотворний дивом вдалося врятувати.

Порадившись з парафіянами духовний отець почав будівництво нового кам’яного храму

Новий величний храм і велику дзвіницю було закінчено у 1870 році, і освячено в честь Успення Пресвятої Богородиці блаженнішим митрополитом Йосипом Сембратовичем.

Розпадаються великі імперії, висихають річки, міняється місцевість, а пам’ять залишається навічно... Священник Емельян залишив після себе величний храм, процесійний хрест з написом „о. Емельян і Анна Брилінські 1870р.”.Записи в церковній книзі (ОПОВІДІ) свідчать,що о.Ємельян обслуговував парафію до 13 листопада 1887 року.За церквою знаходиться гробниця де спочиває сам отець Ємельян і його родина.

Проходив час, спливала вода в річці, мінялися священники на парафії. Потім до 27 січня 1888 року обслуговував о. Лукян Січинський . Від 10 лютого 1888 року по 4 січня 1889р. О. Миколай Бачинський.

        З 8 квітня 1889 року знову повернувся на парафію о. Лукян Січинський і       прослужив до 13 квітня 1897 року . Потім з 22 квітня  по 15 жовтня  1897р. (пів року) обслуговував о. Павло Петрицький.

Після нього Господь уподобав собі священника о. Ксенофонта Гуглевича, який прослужив до кінця 1918 року. З його благословення вилитий великий дзвін, що засвідчує напис на дзвоні. Парох тяжко хворів, лікувався у Львові. В цей час його заміняли священники з сусідніх сіл. Після смерті отця в 1922 році і до 1940 року настоятелем храму став о. Дмитро Василик, котрого односельчани згадують як доброго священника. Отець займався вихованням молоді , мав 50 моргів поля. Старші люди пам’ятають як він проводив уроки релігії, дбав про парафію. Покинувши парафію отець захворів і помер у Львові. Давня азіатська приказка говорить: „ двічі в одну річку не ввійдеш”.

Далі на парафію призначили молодого, неодруженого священника Антона Ричаківського. Не дав йому Господь довго потішитись служінням біля Чудотворного Образа Пречистої Діви. У 1941 році перед святом памяті Івана Хрестителя, літом, НКВДисти забрали отця з квартири, де він проживав і повели на гору Галелея, в напрямку лісу. Останній раз покірний слуга Божий Антон згори подивився на свою парафію, і його повели як Христа на Голгофу.

Три дні безупинно шукали парафіяни свого духовного пастиря і наставника. На третій день на свято Івана Хрестителя побачили, що недалеко лісу, в стороні села Росохач дуже кружляли круки. Підійшовши до того місця люди побачили в житі тіло скатованого священника. Тіло впізнали по одягу , тому , що шкіра з лиця була здерта, нігті були повиривано , а  ран було стільки , що страшно було дивитися. З болем у серці парафіяни взяли тіло мученика із почестями похоронили у гробниці за церквою.

Память за священником о. Антоном Ричаківським ми творимо на свято Івана Хрестителя, йдучи слідами мук пастиря. На вершині гори біля джерела ми святимо воду, а потім йдемо до місця де було знайдено тіло і стоїть пам’ятний Хрест. Там служимо панахиду за священником-мучеником.

Колись апостол Петро сказав до Ісуса: „...  якщо всі зрічуться тебе, то я не зрічуся...” Не зрікся Христа і о. Антон, не видав своїх друзів, які раді страху життєвого ховалися по краївках і перетерпів страшні муки.

Після смерті мученика парафію очолив Ізидор Скорохід, який служив до березня 1943 року. З липня 1943 по лютий 1946 опікувався парафією о. Дмитро Паляниця. Після нього два роки був Ярослав Скопяк.

Згодом парафію очолив о. Григорій Новосад, який навчив церковний хор прекрасних мелодій. Ще до нині хористи пам’ятають ці пісноспіви. Потім о.Григорія заміщав о.  Іван Гура, який неодноразово добирався з Росохача пішки для того щоб не закрили парафію. Потім доїзжав з Росохача о. Роман Марчишак, після якого був призначений о. Василь Ганішевський. Після Угриня цей священник змінив дуже багато парафій, поки не перейшов у греко-католицьку церкву  в якій і по нині служить. Його заміняв священник з с. Росохач о. Миколай Паскевич, котрий зараз є викладачем Московської Духовної Академії.

У вересні 1987 року на парафію заступив священник Микола Іванович Ференц. Важко було після стількох доїзжих священників знайти довіру людей. Доводилось самому опікуватись церквою, наймати людей для ремонту церкви,навіть шукати захований дзвін.Були найняті сапери, щоб віднайти закопаний дзвін. За їх допомогою дзвін було знайдено, але за ніч хтось переставив кілок , який позначав місце де він був закопаний. На другий день людям довелося  даремно копати, дзвону не знайшли, а ще через день він був знайдений / випадково / трактористами Яхніцьким Михайлом Івановичем та Фіялом Петром Івановичем.Дзвін був на тому самому місці де його знайшли сапери.


За порадою о. Миколи Ференца дзвін, разом з двома меншими знайденими в селі, ще до вечора того ж дня поставили на місце. Важко було входити в довіру людей, але поступово життя парафії входило в своє звичне русло, очолювані молодим та енергійним о. Миколою відновлювали та освячували Пам’ятні Хрести, закупили бляху та перекрили церкву, купили нове проборство. Згодом Мирон Врущак та Михайло Янчишин помалювали бляху і поставили новий Хрест.У 1991 році на пожертви парафіян, колгоспу, братства під керівництвом Чабайовського Євстахія, Розборського Івана, Богуна Богдана і сестрицтва під керівництвом Чабайовської Софії церква була заново поштукатурена крошкою.

У 1994 році клопотаннями о. Миколи та допомогою сімї Касприк було обновлено та освячено місце явлення Образу Божої Матері.

У 1997 році художники Кісілюк Володимир Васильович (Бучач) та дячик Михайло Карлович (Чортків) помалювали церкву всередині. Клопотаннями отця були поставлені нові вікна, а в 2005 році сімя Юрків Ольги упорядкувала нову вхідну браму. В тому ж році парафіянами було впорядковано та вкладено плиткою церковне подвір’я.За Божим благословенням новим касіром стала парафіянинка Шило Ганна,яка почала працювати в 2005 році.Збирала по селі кошти для позолоти церкви.Весною 2006року,з молитвою почали реставрацію святині.Ремонт проводили Велеган Іван Григорович із сином Андрієм і зятем Олексієм.Поміняли хрести,один хрест,за 3000 тис.гривень купила сім’я сільського голови Мельника Василя Микол.Другий хрест/середній/ поофірувала сім’я Журавінського Тараса,третій хрест купили Баб’як Андрій,Гунька Петро,Музика Василь,Рибінська Софія,Рибінський Іван,Пригар Марта і Мельничук Іван.   Так з роками була відновлена та повернута до повноцінного життя найбільша святиня села – Церква.

Найбільше багатство села люди, які не жаліючи коштів сил та здоровя трудилися задля відновлення своєї святині. Так старшими братами при церкві працювали люди які збагачували свою святиню. Серед них були : Бас Лука, Пригар Михайло, Дживра Мойсей, Гаталяк Михайло , Розборський Іван, Чабайовський Євстахій, Балакунець Василь, Медвідь Василь, Паньків Петро, Богун Богдан, Мельничук Дмитро (Степан). Дбали про добробут церкви і старші сестриці Чабайовська Софія, Дживра Марія, Паньків Надія, касир Шило Ганна. Слід відзначити також регентів Лисака Антона, Гнибіду Миколу , Мельника Миколу і його сестру Плішко Марію. З 2002 року дякує Плішка Володимир, який закінчив регентські курси , і з 1988 року обслуговував біля престолу. Слід згадати Марію Михайлівну Сосновську , жительку Чорткова , яка зробила чимало пожертв до храму, всіх односельчан , які люблять свою церкву.

Чим славиться наша церква? Перш за все , тим що в ній зберігається чудотворний Образ Божої Матері. Він вважається найдавнішим  образом в нашій місцевості який зберігся до наших днів. Чому зберігся Образ? Тому що люди приходили до нього і одержували Благодатну силу, а також тому що був захований у стіні . А ще над образом висить величний Тризуб, герб нашої держави. Цікаво , що  Тризуб і Образ зберігалися в церкві з 1870 року пережили часи радянської влади з загальновідомим ставленням до церкви. Видно велика сила хоронила їх. Є багато свідчень оздоровлень хворих. Про це свідчать   

  дарунки які зараз зберігаються при Образі. Там  коралі, два золотих дукати     (1627, 1804рр.) , руки, ноги, серця,  хрестики, медальйони, старовинна вервиця та  інші речі.

В даний час на парафії існують два великі свята: Успення Пресвятої Богородиці, та 10 Пятниця (від Пасхи), а також другий день Зелених Свят – День Святого Духа. В цей день ми відправляємо на місці явлення Образу Пречистої Діви. На Івана Хрестителя поминаємо память священника-мученика Антонія Ричаківського.

Говорив Господь: „Прийдіть до мене всі струджені і обтяжені і Я заспокою вас”. В нашім храмі немає міжконфесійного протистояння, панує взаємоповага.

Господь кличе пастирів для себе з парафії. Сім чоловік отримали направлення від о. Миколи на навчання в Луцьку /Волинську / Духовну семінаріюю П’ять із них уже трудяться священниками на христовій ниві – це о. Василь Мазурик у Миколаєві, о. Василь Курій у Хмельницькій обл., о. Володимир Касприк у Миколаївській обл., о. Андрій Граничний у Вінницькій обл., о. Роман у Івано-Франківькій обл. Підсадний Петро і Володимир Левицький є студентами ІІ курсу.

Син Божий стукає до серця кожної людини , якщо ми почуємо, то відчинемо двері свого серця. Тоді Господь дасть нам розум де істина святиня.

            Написано зі слів настоятеля Церкви митрофорного протоієрея Миколая Ференца.

                 Використано матеріали церковного архіву.                                                24 листопада 2005 року

 

 

 

 

 

 


                    Успіння Пресвятої Богородиці

 

                       Коротка історія

Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: „Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.

День смерті Пресвятої Богородиці називається в нашій Церкві Успінням, бо її тіло після смерті не зазнало тління, але одразу з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Празник Успіння належить до найстарших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі невдовзі після Собору в Єфезі (431 р.). Первісне празнування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося „Свято Марії-Богоматері”. В одній з похвальних бесід на честь Преп. Теодосія Великого (+529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня „Пам'ять Богоматері”, це є пам'ять її Успіння. В Сирії в 5 ст. цей празник мав назву „Пам'ять Блаженної”.

У 6 ст. цей празник отримує свою теперішню назву: „Успіння Пресвятої Богородиці”. В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння в тому самому часі. Олександрійський патріарх Теодосій (+567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує „Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії”, а 9 серпня „Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо”. Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.

                         

 


 



 


Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар

«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Друзі сайту

Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату

Інформери

Яндекс.Метрика МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Анализ сайта онлайн
.